"якщо хочеш про нього
щось написати - то напиши, що
він мамине серце"
п. Люба Солтис (Ромчика мама)

Після повторних запрошень Ромчика нарешті стою перед порогом його дому. З прохолодного, дощового, березневого ранку з приємністю входиш у тепле помешкання. З кухні- запах кави та шкваркотіння їжі, що готується на плиті.

Він біжить, в яскраво-зеленій футболці, підстрибуючи і усміхаючись. Мить- і чую його обійми у себе на поясі, голову,що притиснулась до мене. Ще мить- і так само підстрибуючи і усміхаючись, -від мене по хаті- "Олег прийшов!Олег прийшов!"

Я входжу у його маленький світ.На стіні - електрична мікрогітара, " з якою , як купили, спав два місяці", застелена килимом підлога- "пилесосить щоранку,як тільки встане-я виспатись не можу",- зусмішкою дорікає надя,його сестра.- "а як собака наробить, то сам баре тряпочку і витирає, повчаючи- "Айка, ну як тобі не стидно"...

Він сидить біля мене за столиком, з завзяттям вимальовує у шкільному зошиті букву "у", при цьому розмахує ногами під столом, щось собі мугоче під ніс і час від часу вигукує до мами на кухну" мамо , їсти хочу!" ані Люба на мить покидає кухню- замилуванням стоїть, дивиться на Романа- усміхненого, повного доброї енергії життя... " Ось він увесь такий, як є. Усе моє серце"...

ось він... я вдивляюсь у його обличчя- те, що передімною, усміхнено-лукаве, і те, що на фотографіях, вслухаюсь у спогади... Ось він наш Ромчик...

Його народження чекали і наперед ним раділи. "Як я дізналась , що вагітна , як я зраділа. Я сказала тоді чоловіку- "я така рада , що у нас буде ще одна дитина, я так хочу, щоб на землі було більше Солтисів"...

Він народився з синндромом Дауна. Народився слабким, лікарі сказали , що помре- але він вижив. Радили здати- та його залишили. Казали, що з нього нічого не буде- авиріс Ромчик...

Ріс козаком, що й казати- першим словом було...САЛО!- давли смоктати йому маленькому (чи то може тут- хай сховаються американські педіатри і дієтологи зі своїми кшками та сумушами- таємниця українського духу?!)

БУВ і є радістю для сімї . "Отак увечері повертаєшся з інституту додому , замучена чи засмучена,- каже Надя.- А він кинеться на тебе, обніме- і все..." " Донечка- красавіца", " Павлік-синочок",- наслідуючи маму, так кличе своїх сестру і брата... Він наповнює дім життям. Вечорами напускає ванну, а тоді кличе ввіх, щоб зібрались над ним і дивились, як він пірнає, рахуючи прицьому "один,два, три"...Його мама каже, що він акумулятор темла в сімї. "як я розізлюсь, сарюся, він кидається на мене- "мамо не треба, не треба!" Я кажу:" Роман , що не треба?" _ " ругатись"...І зразу те зле слово в горлі застряне, не йде до вуст, і якась теплота в серце прийде... І ми як сімя стали більш зєднані між собою. В цюму короткому проміжку часу, яким є життя, хочеться більше бути разом, бути один з одним, бути сімєю. Темер більше хочеться тиші, не компаній. Він повернув нас до традицій, які мають бути в сімї. Тієї проржнечі не повинно бути... І я , і мій чоловік, і діти Надя ти Павло- ми всі стали добріші...

Ромчик розглядає фотографії, натрапляє на фотографію брата, вигукує " Павлік" і тричі цілює. Тоді теж саме зі своєю...

далі мама розповідає про його однокласницю Олю, також з хворобою Дауна, для якої він щоранку проситі цукерку, з якою він може півдня просидіти під партою..." У них свій світ, вони розуміють один одного..." Тоді, уже без усмішки, про той інший світ, де не розуміють: " На вулиці з нього діти сміються, обзивають.В басейні хлопці намовляли його роздягнутись до гола.А він же довірливий... Це жорстокий світ. В ньому він не має майбутнього ...А він же до усіх іде з відкритим серцем- сусідам а підїзді охоче помагає донести сумки, натиснути кнопку, " як внас не було собаки то сусідській кістки носив"... На прохання мами Ромчик співає для мене " Ой, хто-хто Миколая любить", тоді сам собі захоплено аплодує...

" Я думаю , якби не Ромчик я би багато в житті не зрозуміла і не відкрила, я би так до Бога не наблизилась, він надав моєму життю зовсім інший керунок. І мої діти такі б не виросли..." Останній штрих цієї розповіді уже з телефонної розмови: Ромчикова мама просить мене написати слова його батька. " Він справжній християнин .Він усіх любить. В ньому лише доброта..." Ромчик ... мамине серце...